Діти важлива частина нашого життя, але НЕ ГОЛОВНА. Вони прийшли погрітись об нашу турботу і любов, а коли «окріпнуть крила» – відлетіти.
Так за цей час ми трохи подорослішаємо, посивіємо…
І це – НОРМАЛЬНО!
Думка, що вони наші і будуть поряд завжди є дещо хибно-ілюзорною.
Колись близька мені людина, поділилась думкою про батьківсько – дитячі стосунки: «Ми, як частини ракети. Спочатку допомагаємо піднятись дітям високо в небо, а в один момент маємо зупинитись на місці, відчепити свою частину, щоб не заважати їхньому руху далі…»
Важливо, підстрахуватись від великого розчарування: «Нас залишили», «Як же ми тепер старенькі самі?». Виховання і життя батьків мають йти поряд з навчанням новій професії, відкриттям бізнесу…
Не дати собі розчинитись в улюблених дітях, а мати своє цікаве, наповнене життя. Без участі в їхньому бутті.
Спустіле батьківське гніздо може бути оплотом душевної теплоти, любові, турботи між чоловіком і дружиною. Дорослими, котрі знають чого хочуть. Мають свої захоплення, улюблену справу. Розуміють цінність взаємин з партнером. Вкладають у це свою енергію. Бажано, це робити, ще до того як стали батьками.
В цю ресурсну атмосферу захочеться забігати дітям. Щоб почути підтримку. Поділитись успіхами і смутком… Бо тут батьки.
Але назад вже ніхто не повернеться, бо його частина ракети летить далі в світи.
психолог Марія Лисевич
Коментарі закриті.